Метро Києва святкує 64 роки: маловідомі факти, історія підземних маршрутів та цікаві деталі, про які ви могли не знати

6 листопада 1960 року для Києва стало знаковим днем — було відкрито перші п'ять станцій метро, які й нині користуються великою популярністю. Відтоді київське метро стало не просто транспортною артерією, а й стратегічним об’єктом для жителів столиці, особливо в умовах надзвичайних ситуацій. Що ж ще особливого приховує київська підземка?

Історія будівництва метро: шлях крізь роки та виклики

Київське метро могло з’явитися ще в 1880-х роках, коли обговорювали проєкт тунелю від Річкового вокзалу до залізничного. Вартість такого будівництва, як і низька потреба в додатковому транспорті, змусили місто відмовитися від задуму.

У 1936 році фахівцями Інституту транспортної механіки Академії наук УРСР було розроблено новий план будівництва метрополітену. Пропонувалося зробити три лінії загальною довжиною близько 50 км. Згідно з планом, метро мало з'єднати Вигурівщину на лівому березі з Оболонню на правому, звідти поверхнею йти до Вишневого, потім через Пирогів і Жуків острів виходити до залізничної колії поблизу Дарницького вокзалу, а звідти — до Воскресенки.

Будівництво київського метро: станція "Чернігівська"

У 1937 році навіть почали прокладати тунелі під Дніпром, але Друга світова війна зупинила проєкт.

Лише після війни, у 1949 році, було створено "Київметробуд", що й стало відправною точкою для реалізації давно омріяного підземного транспорту. План розпочали з детальних досліджень та аналізу пасажиропотоку, а вже у 1951 році вдалося з’єднати перші тунелі між станціями "Арсенальна" і "Хрещатик".

Будівництво київського метро

Досі не підписані на наш Telegram-канал "Головні новини Києва – 44.ua"? Скоріше долучайтесь, щоб завжди бути в курсі всіх подій та нічого не пропустити.

Архітектурна велич та етапи відкриття

Перша черга київського метро була запущена в 1960 році, і до неї увійшли станції "Вокзальна", "Університет", "Хрещатик", "Арсенальна" та "Дніпро". До наступних етапів будівництва входили станції "Політехнічний інститут" і "Завод «Більшовик»" (нинішня "Шулявська") — вони відкрилися у 1963 році.

Відкриття київського метрополітену

З 1965 року відкрилися станції "Гідропарк", "Лівобережна" та "Дарниця", які з’єднували правий і лівий береги Дніпра через міст Метро. Подальше будівництво йшло швидкими темпами, і в 1971 році розпочалося прокладання другої, Куренівсько-Червоноармійської (нині Оболонсько-Теремківської) лінії.

Вартість проїзду

У перший тиждень після відкриття метро його послугами могли скористатися лише ті громадяни, які отримали спеціальні перепустки. З 12 листопада 1960 року всі охочі могли проїхати, купивши квиток вартістю 50 копійок. Після грошової реформи в 1961 році вартість проїзду становила 5 копійок, і такий тариф протримався понад 30 років. Перші автоматичні контрольні пункти, які приймали монети по 5 копійок, були введені в експлуатацію в 1961 році. 1 жовтня 1992 року в обіг були введені металеві жетони. Однак 20 квітня 1994 року їх замінили пластмасовими блакитного кольору, що мали нижчу собівартість.

Жетони київського метро

1 липня 2020 року київський метрополітен припинив приймати жетони як засіб оплати. Натомість було впроваджено картки "Київ Цифровий". Також пасажири почали сплачувати за проїзд банківськими картками.

Турнікети у столичному метрополітені

Рекорди та унікальні особливості київської підземки

1. Станція "Арсенальна", відома своєю глибиною у 105,5 метрів, є рекордсменкою у світі — до неї веде найдовший ескалатор, а саму станцію побудували у місці з великою перепадом висот.

Станція метро "Арсенальна"

2. Ескалатори метро загалом налічують 124 одиниці, їхній нахил становить 30°, а поручні рухаються трохи швидше за сходинки, щоб пасажири змінювали положення руки і не засинали під час спуску.

3. Загалом кияни стоять на ескалаторі в метро понад 50 годин за рік. У нашій підземці він рухається зі швидкістю 1 м/с. Якщо ви користуєтеся метро хоча б 4 рази на день, то витрачаєте на підйом і спуск десь 130 секунд щодня. Це виходить 53 години на рік. За цей час можна прочитати 3-4 книги, подивитися 26 фільмів та 13 разів обійти весь центр Києва

4. Станції-пам’ятки: "Хрещатик", "Вокзальна", "Арсенальна" та "Університет" внесені до списку архітектурних пам’яток через їхню культурну та історичну цінність.

5. Квиткова система. У 1990-х роках метро ввело жетони для проходу через турнікети. Однак із липня 2020 року київське метро остаточно перейшло на сучасну систему оплати з використанням електронних карток "Київ Цифровий" і банківських карток.

6. Мовне питання: оголошення станцій довгий час були виключно російськомовними, і лише у 1990 році почали звучати українською мовою. З 2012 року оголошення у вагонах дублюються англійською, що стало зручністю для іноземних гостей столиці.

7. Свого часу саме київський метрополітен став третім в СРСР після Московського і Ленінградського. Зараз він займає 29-е місце в світі за пасажиропотоком, хоча по довжині ліній – всього 60-е.

Зараз метрополітен Києва налічує три гілки загальною довжиною близько 70 км. Це 52 станції, 3 з яких – великі пересадочні вузли в центрі. Для зручності жителів і гостей столиці, всюди є вказівники, інформаційні дошки та монітори. Це полегшує використання метрополітену. Нові станції обладнані ліфтами-підйомниками для пасажирів з обмеженими можливостями. На всіх станціях є покриття основних стільникових операторів.

Чому метро стало стратегічним об'єктом для столиці

Сьогодні київське метро відіграє важливу роль не лише як транспортний засіб, але і як захист для населення. Глибокі станції стали укриттям під час повітряних тривог, а найглибша станція "Арсенальна" відома своєю потужною здатністю захисту завдяки великій глибині.

Київський метрополітен – це не лише шлях під землею, але й величезний культурний та історичний об’єкт. Він виріс з ідеї міста майбутнього, що перевершила своїх творців, і продовжує залишатися вірним супутником для киян та гостей столиці.

Також ми раніше розповідали про історію давньої Троєщини, а також про цікаві факти.