Історія Київського річкового вокзалу

Київський річковий вокзал розташований на Подолі. Будівля, споруджена на Правому березі Днірпа, колись була головним річковим портом столиці: ще кілька десятків років тому тут вирувало життя, тепер споруда зустрічає гостей напівзруйнованим фасадом і облупленими стінами.

Новини Київа можно прочитати на сайті 24 каналу . Кореспонденти каналу відвідали одну знайяскравіших пам'яток міста, надавши докладний фотозвіт про стан вокзалу.

Велика історія в дрібних деталях

У 1932 році влада Києва підняла на порядок денний питання про необхідність спорудження річкових «воріт» міста. Протягом чотирьох років розроблявся архітектурний проект, завданням якого було спорудження вокзалу, здатного вмістити близько 3000 осіб.

У комплекс приміщення повинен був увійти вестибюль, кілька залів очікування, ресторан, сервісні служби у вигляді кас, камери схову, читалень, приміщень для матері та дитини.

Було обрано місце будівництва об'єкта – поділ, який на той момент вважався торгівельним центром столиці й закуповував товари, що доставлялися, переважно, водними шляхами.

Проекту не судилося стати реальністю – Друга світова війна та післявоєнні роки відклали ідею про зведення вокзалу на довгі 30 років. Будівлю здадуть в експлуатацію лише на початку 60-х р.р.

Газети писали: «Річковий вокзал – немов справжній океанський корабель. Будівля оточена ажурним балконом, до води спускаються гранітні сходи, а всередині стіни оброблені декоративними панно з кераміки та кольорового цементу. Комплекс вміщує 550 пасажирів, до послуг яких – зали очікування, відділення зв'язку, ресторан і буфет, маленький готель, читальна кімната».

Сучасний стан Річкового вокзалу

Сьогодні приміщення нагадує декорацію до фільму-катастрофи. Тут панує атмосфера руїни й запустіння – складно повірити, що колись по цих коридорах ходили сотні пасажирів.

Обвітрені стіни не залишилися без уваги «вуличних художників». Тут часто проводять рейв-вечірки, а в денний час кімнати наповнені незвичною, гнітючою тишею. На підлогу стікає брудна вода, фарба потріскалася, а від минулої пишноти залишилися лише спогади та фотографії – та й ті в старих газетах.

Але вокзал стоїть. Він чекає свого часу – реконструкції, здатної подарувати будівлі «друге життя», знову перетворивши його в головні річкові ворота столиці.