Збігнєв Хшановський
Лариса Кадирова

Вистава присвячується пам’яті великої української актриси Марії Заньковецької.

Режисер, сценограф - заслужений для культури Республіки Польщі Збігнєв Хшановський
Художник костюмах - О.Зінченко
Музичне оформлення - засл. арт. України Володимир Гданський, засл. арт. України Анатолій Навроцький
Хореограф - Ольга Семьошкіна
Кларнет - Сергій Гданський

Моновистава «Марія» («Коли розлучаються двоє...») - драма, що акцентується на трагічному коханні двох особистостей: Марії Заньковецької та Миколи Садовського. Це розмова про зраду і всепрощення, відповідальність і творче безсмертя. (Режисер постановки — польський режисер Збігнев Хшановський.)
Лариса Кадирова надягнула на себе маску величної жінки, яка має трагічну природу. Сюжет побудований на листуванні Заньковецької та Садовського, історичних документах. І це переносить глядачів у далеку епоху, в якій жили генії.
На початку вистави Марія Костянтинівна з’являється перед глядачами в образі ексцентричної Проні («За двома зайцями»). Цю роль сама акторка вважала провальною. Комізм Проні Прокопівни контрастує з трагічністю подальших мізансцен. Героїня раптом хапається за серце, вона не знає, чи доживе до вечора...
На сцені актриса перевтілюється то в циганку Азу Старицького, то в Леді Мільфорд Шиллера. Кожна з цих масок світового театру розкриває внутрішній світ жінки, приреченої на трагічне переживання часу. Акторка зізнається, що свідомо обрала для себе малоросійський театр, хоч її й запрошували в Петербург. Та вона обрала ту культуру, яка не мала підтримки, була заборонена, гноблена і цькована. Театр корифеїв став її театром, тим світом, в якому вона почувала себе вільною!
Її перший шлюб був нещасливим, а друге кохання трагічним. Кохання до Миколи Садовського можна назвати потужною стихією. І тому настільки трагічно сприймалася зрада Садовського, якого Марія Заньковецька кохала до останнього дня...
Заньковецька у виставі проживає-програє життя. Невипадково на її столику потрійне дзеркало. І на краю сцени розкидані квіти - спалахи слави. Правда, кількість квітів парна... А дзеркало - означення смерті, в ньому народжується двійник, з яким фактично й говорить персонаж, згодом двійник має забрати «оригінал» до себе... За вікном проносять труну з Миколою Садовським. Йому була вірна Марія протягом усього життя. «Я - однолюбка». Така природа жіночого єства, яке кохає, віддаючись цьому почуттю шалено.
Вистава «Марія» - про любов і смерть, про вічні теми людського існування, про змагання жінки з часом, про готовність піти на жертву, про трагічний вибір...
Постановка вражає філософською глибиною. Це вистава у стилі театру Метерлінка або ж Ібсена. В ній немає нічого надмірного, нічого, що спотворювало б образ акторки, що робило б його спрощеним і штучним. Лариса Кадирова змогла передати глибину двох найскладніших станів - кохання і зради. Дійство відбувається в умовному «чорному просторі» (П. Брук), за яким - порожнеча смерті, в якому - самотність і тиша... Марія Заньковецька говорить поза часом і простором, говорить у майбутнє, говорить для своєї України, яка колись має згадати її.

Виконавиця: нар. арт. України, лауреат Міжнародної театральної премії ім. Марії Заньковецької Лариса Кадирова